0b4267a2

Костецкий Анатолий - Постукай У Моє Вiкно (На Украинском Языке)



Анатолiй Костецький
ПОСТУКАЙ У МОЄ ВIКНО
Повiсть
Справжнiй художник - це завжди особистiсть. А особистiсть ще
нiкому не вдавалося затиснути в рамки звичних уявлень про творчi
можливостi людини, як би широко ми цi рамки не розсували. Мабуть, саме
цим i цiкаве для нас мистецтво, лiтература - новими вiдкриттями,
непередбаченiстю зустрiчi.
Анатолiй Костецький прийшов у лiтературу як оригiнальний i дуже
цiкавий поет. Одна за одною вийшли у свiт його збiрки вiршiв для дiтей
"Джмiль про сонечко гуде", "А метеликам - весело", "Веснянi дарунки",
"Все про мене", "Лист до птахiв" та багато iнших. Всi вони швидко
розiйшлися по громадських i домашнiх бiблiотеках, школах i дитячих
садках. Та авторовi цього виявилося замало.
З часом, не зраджуючи поезiї, вiн почав шукати нових стежок до
читацьких домiвок. I виявилося, що А. Костецький ще й дуже своєрiдний
прозаїк - зi своїми iнтонацiями, доброю iронiєю й шанобливим
ставленням до свiту дитинства. До нашої збiрки ми включили одну з
перших його повiстей, видрукованих свого часу на сторiнках журналу
"Пiонерiя" - вона називається "Постукай у моє вiкно". Та юним читачам,
напевне ж, добре вiдомi й iншi прозовi твори автора: i "Суперклей
Христофора Тюлькiна, або Вас викрито - здавайтесь", i "Мiнiмакс -
кишеньковий дракон", за який письменниковi було присуджено премiю
iменi Миколи Трублаїнi 1986 року.
Окрiм того, Анатолiй Костецький серйозно займається iсторiєю
радянської дитячої лiтератури, видавничою та перекладацькою
дiяльнiстю, i, звичайно ж, працює над новими творами. Якими вони
будуть? Одне можна сказати напевне: цiкавими.
Коли вдома нiкого нема...
Найгiрше для мене - вчити вiршi напам'ять. Вони чомусь не вчаться.
Шепочу собi пiд нiс, до пiдручника зазираю, силкуюся запам'ятати, а в
головi - хоч би що!.. Правда, iнколи вiршi самi запам'ятовуються,
треба тiльки раз або два прочитати. Але таке буває рiдко.
От i зараз нам загадали вчити. За вiкном сiється колючий осiннiй
дощ. Нi у двiр вийти, нi в гостi до Славка зайти - сиджу на кухнi та
вчу.
Вдома нiкого нема. Тато на зборах у своєму НДi: це iнститут такий,
науково-дослiдний. Мама ввечерi працює. Вона в мене вчителька,
викладає мову й лiтературу у вечiрнiй школi, робiтникам. Вони вдень
працюють i можуть учитися лиш вечорами. Тому для них i школу таку
зробили - вечiрню.
Тiльки б ви знали, як важко бути сином учительки! Кращої мами, нiж
моя, не знайти, це правда. Але чого б їй не бути, примiром, ткалею, як
мама Славка, чи кондуктором, як Сергiєва? Не щастить - та й годi!
Отож удома зараз нiкого. Мама, якби прийшла, вiдразу почала б мене
перевiряти. А я нiчого ще не вивчив. Хочу, а не вчиться...
Взагалi я люблю сам лишатися - роби що хочеш! Можна посидiти на
балконi чи у двiр вийти. Але в такий дощ не погуляєш! От i сиджу на
кухнi, бо нiчого менi й не хочеться. Хiба що Сетона-Томпсона
перечитати...
Мама каже: я зовсiм очманiв од своїх звiрiв, тiльки про них i
читаю, а про пiдручники геть забув. Навiть ховає мої улюбленi книжки.
Але за мене вступається тато. Вiн зоолог, вивчає птахiв i звiрiв i
книжки менi сам купує. "Хай читає, - каже тато. - Це ти просто
заздриш, що вiн обрав мiй шлях, а не твiй". Тут мама, звiсно, не
стримується - їй, по-моєму, справдi прикро - i починається...
Тодi я вмикаю телевiзор i сiдаю перед екраном. Це вiдразу припиняє
суперечку. "Ось, - киває на мене тато, - результат твоєї системи. Хай
краще телевiзором очi псує, нiж читає хорошу книгу!" Телевiзор -
найболючiша мамина про



Назад